ЕТНОГЕОГРАФІЧНЕ МАКРОРАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ ЯК ІНФОРМАЦІЙНА ОСНОВА РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕТНОПОЛІТИКИ

Анотація

Зроблено всебічний аналіз макрорайонних етногеографічних відмінностей в Україні, які найбільше проявляються в різних співвідношеннях кількості етнічних українців та представників етнонаціональних меншин за регіонами держави, особливостях структури населення за рідною мовою. Визначення спільних і відмінних рис етнонаціональної й етномовної структури населення між регіонами України за допомогою низки показників (значення кількісного переважання українців над найбільшою етнічною меншиною за регіонами; співвідношення частки українців та населення з рідною українською мовою; співвідношення частки українців з рідною російською мовою та частки росіян з рідною українською мовою) дало змогу виділити 12 етногеографічних районів: 1) Закарпатський; 2) Галицький; 3) Волинський; 4) Чернівецький; 5) Подільсько-Поліський ; 6) Центрально-Правобережний ; 7) Центрально-Лівобережний; 8) Дніпровсько-Харківський; 9) Донецький; 10) Одеський; 11) Центрально-Причорноморський; 12) Кримський район.

 Оскільки запропонована схема етногеографічного районування відображає не лише найбільш суттєві регіональні відмінності етнонаціонального складу населення та його мовної структури, але й розкриває особливості політичного розвитку та соціально-економічного освоєння території України, суттєві відмінності в рівнях урбанізації та демографічному становищі регіонів, то вона може бути основою інтегрального суспільно-географічного макрорайонування України та важливим орієнтиром в здійсненні регіональної етнополітики..

Ключові слова: етногеографічне районування, етнічний склад населення, структура населення за рідною мовою, регіональна етнополітика, асиміляція.