ЕТНОГЕОГРАФІЧНЕ МАКРОРАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ ЯК ІНФОРМАЦІЙНА ОСНОВА РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕТНОПОЛІТИКИ
Бічна панель сторінки статті
Основний зміст сторінки статті
Анотація
Зроблено всебічний аналіз макрорайонних етногеографічних відмінностей в Україні, які найбільше проявляються в різних співвідношеннях кількості етнічних українців та представників етнонаціональних меншин за регіонами держави, особливостях структури населення за рідною мовою. Визначення спільних і відмінних рис етнонаціональної й етномовної структури населення між регіонами України за допомогою низки показників (значення кількісного переважання українців над найбільшою етнічною меншиною за регіонами; співвідношення частки українців та населення з рідною українською мовою; співвідношення частки українців з рідною російською мовою та частки росіян з рідною українською мовою) дало змогу виділити 12 етногеографічних районів: 1) Закарпатський; 2) Галицький; 3) Волинський; 4) Чернівецький; 5) Подільсько-Поліський ; 6) Центрально-Правобережний ; 7) Центрально-Лівобережний; 8) Дніпровсько-Харківський; 9) Донецький; 10) Одеський; 11) Центрально-Причорноморський; 12) Кримський район.
Оскільки запропонована схема етногеографічного районування відображає не лише найбільш суттєві регіональні відмінності етнонаціонального складу населення та його мовної структури, але й розкриває особливості політичного розвитку та соціально-економічного освоєння території України, суттєві відмінності в рівнях урбанізації та демографічному становищі регіонів, то вона може бути основою інтегрального суспільно-географічного макрорайонування України та важливим орієнтиром в здійсненні регіональної етнополітики..
Ключові слова: етногеографічне районування, етнічний склад населення, структура населення за рідною мовою, регіональна етнополітика, асиміляція.
Блок інформації про статтю
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).